Головним надбанням планети А були душі її мешканців – невисоких і міцних чоловічків. У серці кожного панувала любов до всього живого, турбота і теплота до ближнього. Голови ж вміщували мільйони надзвичайних і корисних ідей, тому вся планета перебувала в гармонії та високих технологіях, які забезпечували комфорт і затишок спільноти дотепних інопланетян. Планета А ніколи не знала воєн і розбіжностей – думки жителів були зайняті тільки творчістю та добрими намірами.

За результатами обговорення кандидата, гідного вирушити в незвичну подорож, більшість погодилася, що кращої кандидатури не знайти, і загальним протоколом засідання затвердили маленького чорнявого мовчуна-спостерігача, серце якого сяяло найсвітлішим світлом. І хлопчик знав, як виконати покладену на нього місію.

Про вдале приземлення інопланетного хлопчика земляни дізналися 21 вересня 2011 року, коли малюк зробив свій перший подих і голосно заплакав. Мама, Оксана Леонідівна Бровченко, ніжно обійняла сина і, розчулюючись новим життям, протримала дитя на руках цілу ніч, не стуливши очей. Малюка назвали Максом, і виявилося, що його появи чекала не тільки мама – вихователька дитячого садка, а й старший брат Іван, бабуся з дідусем, прабабуся.

Ріс Макс жвавим і розвиненим хлопчиком: у шість місяців сів, у сім – поповз, а в 11 місяців зробив перші кроки. Але малюка абсолютно не цікавили дитячі забави, брязкальця викликали роздратування. Зате палкий інтерес до різних камінців, метеликів, жучків зберігався до семи років. «Макс міг помітити монетку, що лежить у траві, жука, що повзе по гілці, пташку в кущах, але абсолютно не помічав людину чи авто біля себе. Траплялися випадки, коли син на повному ходу врізався в людину, що йшла назустріч, або у припарковане авто, пояснюючи, що не бачив перешкоди», – розповідає мама.

Попри соціальні труднощі, розмовляти Макс почав рано: вже після року говорив довгими фразами з елементами ехолалії. Його погляд був спрямований не в очі, а на область рота людини. У ранньому дитинстві не любив казок, картинки в його книжках мали виглядати як фотографії – максимально реалістично, тому мама купувала йому енциклопедії. Ці книги були протерті до дірок, хоча Макс завжди до них ставився дуже акуратно і стежив, щоб їх ніхто не чіпав. Він також не дивився мультфільмів, але «зависав» на документальних фільмах про природу, пізніше – про космос. Мама роздруковувала фотографії тварин, комах, природних явищ – усього, що цікавило хлопчика. Читати й рахувати Макс вчився на космічних явищах: літери були схожі на метеорити та різне космічне сміття.

У три рочки Макс пішов до дитячого садка. Але це перетворило життя сім’ї на тривожні дні та безсонні ночі. У групі маленький хлопчик істерив, не спав удень, від гучних звуків падав навзнак і голосно кричав. Від стресу Максим часто хворів на отит та очні інфекції, у нього виникли стими. Хлопчика довелося перевести до групи молодшого віку, адже з трьох до чотирьох років у нього спостерігався регрес у розвитку. Цілий рік космічний хлопчик дивився один фільм про крокодилів та оточував себе їх макетами.

Лікарі розводили руками і встановлювали діагноз «Переросте», адже в кабінетах медиків Макс був абсолютно спокійним і йшов на контакт. Але не переріс. Проте у нього вийшло впоратися з сенсорними та соціальними труднощами. Мама згадує: «На Великдень ми прийшли до церкви опівдні, щоб людей було менше. З Максом заговорив священник, син подав йому руку, і вони увійшли до храму. Я стояла на вулиці в очікуванні крику. Але Макс вийшов щасливий, з крашанками в руці і сказав, що тут добре і це його дім. М’яке мерехтіння свічок, тихий спів, ніхто не торкається, запах ладану, який сподобався дитині, та історія свята – Макс ожив! У церкві його сенсориці нічого не загрожує, окрім дзвону. Цілий рік ми підходили до церкви на безпечну відстань під час дзвону, поступово скорочуючи дистанцію. І інтерес до джерела звуку переміг сенсорику! Через рік Макс вже був на дзвіниці й міг сам натискати педаль дзвону. Підтримка священників виступила найпотужнішою психологічною допомогою, так само як і колективу дитячого садка, допомогла синові пережити важкий період сенсорної та соціальної інтеграції».

Інтересу до малювання в ранньому дитинстві хлопчик не проявляв. Однак із початком карантину у 2020 році, коли всі вимушено сиділи вдома, несподівано зайнявся написанням картин.

Першою зобразив планету пастеллю. Після випадкового ролика в Ютубі, де вчили малювати, Максим обвів тарілку кругом, узявся «розфарбовувати» і настільки захопився, що розтер пальці у кров. Далі малював лише пензлем і фарбами.

Примітно, що дитина малює тільки Космос, і інтерес до цього пов’язаний не лише з захопленістю хлопчика астрономією та фізикою, а й зі специфічним баченням світу: він написав невелику книжку про планету А, жителі якої – аутисти.

У своїй книзі Макс розповідає про приліт на Землю космічного корабля з інопланетянами та їхні пригоди. Так, хлопчик стверджує, що стими – це нормальна поведінка людей на планеті А, де існують спеціальні стабілізаційні енергохвилі. Незграбність аутистів пов’язана із зовсім іншою гравітацією рідної планети, а мовні труднощі виникають через те, що на планеті А всі спілкувалися телепатично, і тому навчитися «людської» мови дуже складно.

Малювання для Макса – це спосіб комунікації з навколишнім світом, а сюжети малюнків – це осмислення почутого або побаченого в реальності. Так, за словами мами хлопчика, якби Макс втратив можливість вивчати астрофізику, то й потреба у малюванні відпала б сама собою. До того ж хлопчик дуже залежний від вражень і без натхнення якимось природним явищем не малює зовсім.

Кількість робіт Максима стає дедалі більшою: зараз їх уже понад 50, і кожна становить художній інтерес. Проте мама Максима серед усіх виділяє «Космічні квіти», яку Макс намалював, коли та захворіла на коронавірус. Спочатку він хотів зобразити найяскравіші у світі зорі, але згадав, що мама дуже любить квіти, і «поєднав» свій інтерес із маминою радістю.

Зараз Макс живе в Бердянську, ходить до школи, планує стати астрофізиком і займається всім, що роблять інші діти, – грає, дружить, іноді сумує і ніжиться з мамою у свій космічний спосіб: «Мамо, я люблю тебе так сильно, прямо в 1 моль».